На сьогоднішній день в світі діють більше 600 Центрів, які відкрито здебільшого при університетах, національних бібліотеках та дослідницьких центрах. В Україні працюють шість Інформаційних центрів Європейського Союзу.
Основна мета діяльності Інформаційних центрів Європейського Союзу – поширення інформації про Європейський Союз та його політику, надання допомоги університетам та дослідницьким центрам в навчанні студентів та проведенні дослідницької роботи з питань європейської інтеграції, а також сприяння участі студентів в дебатах з європейських питань.
Інформаційні центри Європейського Союзу отримують інформацію від офіційних установ Європейського Союзу – Європейської Комісії, Ради Європи, Євростату, Комітету з соціальної політики, Комітету регіонів, Європейського Інвестиційного Банку, CEDEFOP (Центр професійної освіти).
Центри мають широкий вибір різноманітних публікацій, періодичних видань, журналів ЄС, статистичних збірників та інших матеріалів, що стосуються діяльності ЄС. Користуватись матеріалами Центру можуть всі бажаючі.
For today there are more than 600 Centers in the World, which are mostly open by universities, national libraries and research centers. There are six informational centers of the European Union operating in Ukraine.
The main objective of the European Union Information Centers is to disseminate information about the European Union and its policies, to assist universities and research centers in teaching students and conducting research on European integration, as well as facilitating students participation in debates on European issues.
Information centers of the European Union receive information from the official institutions of the European Union – the European Commission, the Council of Europe, Eurostat, the Committee on Social Policy, the Committee of the Regions, the European Investment Bank, CEDEFOP (Center of the Professional Education).
Centers have a wide range of publications, periodicals, EU journals, statistical collections and other materials relevant to EU activities. Everyone can use the materials from the center.
Нинішній Європейський Союз – це результат п’ятдесятирічної інтеграційної діяльності в Європі. Процеси європейської інтеграції, розпочалися у Західній Європі після Другої світової війни. Країни-учасники та їх лідери вирішували такі завдання, які у минулому ні перед ким й ніколи не поставали. Проте набутий досвід, в тому числі, ціною помилок і відступів від визначених цілей, переконав країни-учасниці Європейських Співтовариств, що економічна інтеграція повинна бути доповнена ще й політичним об’єднанням, тіснішою співпрацею, зокрема у сфері спільної зовнішньої політики та безпеки, юстиції та внутрішніх справ. Із розуміння цього нарешті постав Європейський Союз (1992 р.). Його правовий фундамент заклала Маастрихтська Угода, доповнена Договорами, підписаними в Амстердамі, Ніцці та, нарешті в Лісабоні (2007р.). Остання, що набрала чинності 1 січня 2010 р. дозволила ЄС вийти з конституційної кризи, що розпочалася у ньому 2005 року. Нині до складу ЄС входять 28 країн, які представляють вже не тільки Західну, але й Центральну та Східну Європу. Серед них є й три пострадянські країни: Естонія, Латвія та Литва. З 1 травня 2004 р., внаслідок найбільшого у своїй історії розширення, Європейський Союз став безпосереднім сусідом України. Тоді до його складу увійшли також Польща, Словаччина та Угорщина, які розташовані на західних кордонах нашої країни. Відтоді вплив ЄС на нашу економіку та політику став ще більш потужним та безпосереднім, а Україна отримала шанс виходу на новий рівень співпраці з ним у рамках Європейської політики сусідства.
Перший крок у бік створення сучасного Євросоюзу був зроблений 18 квітня 1951 р., коли було реалізовано план Шумана і Моне. ФРН, Бельгія, Нідерланди, Люксембург, Франція, Італія підписали договір про заснування Європейського Об’єднання Вугілля і Сталі (ЄОВС, ECSC – European Coal and Steel Community), метою якого стало об’єднання європейських ресурсів з виробництва сталі й вугілля. Згідно ст.1 Договору ЄОВС ґрунтувалось на трьох ключових засадах:
- спільному ринку
- спільних цілях
- спільних інститутах
В дію даний договір вступив з липня 1952 р. Він заснував такі інституції, які стали прообразом відповідних структур Європейської Спільноти:
- Вище правління – виконавчий, колегіальний, незалежний від урядів наднаціональний орган, який мав повноваження прийняття рішень. Складався з восьми членів, призначених за спільною згодою держав-членів на шість років, а також дев’ятого, який кооптувався іншими вісьмома. Перший голова – Жан Моне (1952 – 1955);
- Рада Міністрів представляла уряди для координації діяльності Вищого правління з економічною політикою окремих держав. Одноголосне схвалення Радою або більшістю голосів залишалося необхідною умовою для прийняття важливих рішень, що обмежувало федеративний характер інституціональної системи ЄОВС;
- Асамблея – дорадчий орган, який складався з представників парламентів держав-членів для здійснення демократичного контролю над Вищим правлінням. Не мала законодавчих і бюджетних можливостей, але могла висловлювати вотум недовіри і зміщувати Вище правління двома третинами голосів;
- Суд складався з призначених урядами, але незалежних від них шістьох суддів, які отримали повноваження вирішувати спірні питання і могли анулювати рішення органів ЄОВС;
- Консультативний комітет – дорадчий орган, який не мав можливостей прийняття рішень, представляв промисловців, робітників, комерсантів і споживачів. Договір окреслив принципи співпраці між державами-членами. Вони базувалися на 4 групах заборон: – на встановлення імпортного та експортного мита чи схожих оплат на вугілля та сталь (а також кількісних обмежень); – на застосування практики протекціонізму, обмежуючого конкуренцію; – на податкові пільги чи будь-яку іншу допомогу з боку держави; – на застосовування обмежень щодо поділу ринків.
Процес утворення спільного ринку був завершений 9 лютого 1958 року. Діяльність ЄОВС та його економічні успіхи заохотили держави-члени до поглиблення процесів інтеграції, і не лише економічної. Наступний етап економічної інтеграції країн Західної Європи розпочався відразу після початку конференції в Мессині (Італія), яка відбулася в червні 1955 р. Учасниками конференції були міністри закордонних справ держав-членів ЄОВС. На конференції утворено групу експертів (на чолі з бельгійцем Паулем Генрі Спааком), яка мала підготувати доповідь про можливість розширення. Доповідь була представлена на черговій зустрічі „шістки“ у 1956 р. у Венеції і стала основою для подальших розмов про інтеграцію.
Після декількох зустрічей міністрів закордонних справ та голів урядів держав-членів ЄОВС, 25 березня 1957 р. у Римі ці країни підписали два договори: Договір про створення Європейської Економічної Спільноти (ЄЕС) та Договір про створення Європейської Спільноти з питань Атомної Енергії (Євроатом). Обидва договори набрали чинності 1 січня 1958 р. Окрім вищезгаданих договорів, було також підписано Конвенцію про Деякі Спільні Інституції. Відтак, з’явилися Європейський Парламент та Європейський Суд. Наступним етапом стало підписання 8 квітня 1965 р. (набрав чинності 1 липня 1967 р.) Об’єднавчого Договору, згідно з яким утворилася спільна для трьох Спільнот Комісія (замінивши Вище Правління ЄОВС та Комісії ЄЕС і Євроатому).
Згідно з положеннями Об’єднавчого Договору, завданням ЄЕС була діяльність, спрямована на посилення гармонізації економічного розвитку, сталого та рівномірного економічного росту, а також прагнення до тіснішої співпраці між країнами-членами Спільноти.
Крім того, у Договорі згадувалося про:
– поступову ліквідацію митних платежів при товарообміні між країнами-членами ЄЕС;
– встановлення спільних митних тарифів і впровадження спільної торговельної політики із третіми країнами;
– запровадження спільної сільськогосподарської політики, стандартизації національних законодавств країн-членів до тієї міри, яка буде необхідна для функціонування спільного ринку.
Європейська Економічна Спільнота, як і Європейське Об’єднання Вугілля і Сталі, було відкритим для нових членів.
Країни Західної Європи, які не належали до Спільнот, усе частіше висловлювали своє бажання вступити до них. Перше розширення Спільноти відбулося 1 січня 1973 року, коли до них приєдналися Великобританія, Данія та Ірландія. 1 січня 1981 р. до Спільноти приєдналася Греція, 1 січня 1986 р. – Іспанія та Португалія, а в 1995 р., уже до Європейського Союзу, – Австрія, Швеція та Фінляндія.
Початок 70-их рр. приніс Спільноті багато користі, особливо в економічному плані. Створення „валютної змії“ (механізм, що регулює коливання національних валют країн-членів) та Європейського Фонду Валютної Співпраці в 1973 р., а в 1978 р. створення Європейської Валютної Системи мало визначити нову якість економічної інтеграції європейських держав. У 1975 р. було створено чергову інституцію Спільноти – Суд Аудиторів, завданням якого був контроль над реалізацією бюджету Спільноти.
На початку 80-их років почалась робота над внутрішніми реформами Спільнот. З цією метою створено два комітети, один з яких, Комітет Дуга (Dooge), мав зайнятися питанням інституційних змін, а інший, Комітет Адонніно (Adonnino), – питаннями створення „Європи Громадян“. У червні 1985 року Європейською Комісією була представлена „Біла книга“ у справі внутрішнього ринку. Цей документ, разом із підготовленими доповідями вищезгаданих комітетів, став основою для Єдиного Європейського Акту (ЄЄА), підписаного в лютому 1986 р., який модифікував Римські Договори і подав програму переходу до 1993 року до єдиного внутрішнього ринку, який базуватиметься на 4 свободах:
- вільний рух товарів;
- вільний рух осіб;
- вільний рух капіталу;
- вільний рух послуг.
Одночасно ЄЄА посилив роль Парламенту та розширив поле діяльності ЄЕС до соціальної політики, охорони навколишнього середовища та наукових досліджень.
У 1990 р. Бельгія запропонувала організувати конференцію, на якій можна буде напрацювати принципи для поглиблення політичного союзу та впровадження спільної валюти (ЕКЮ). Ця конференція розпочалася в грудні 1990 р. у Римі і завершилася 7 лютого 1992 р. у Маастрихті (Нідерланди) підписанням Договору про створення Європейського Союзу в сучасному його розумінні. У цьому документі зазначено: “Європейський Союз будується на основі Європейських Спільнот, доповнюючись політикою та формою співпраці встановленими у цьому Договорі. Європейський Союз базується на принципах свободи, демократії, поваги до прав людини та основних свобод, а також верховенства права; ці принципи є спільні для усіх країн-членів“.
Європейська спільнота поставила перед собою завдання шляхом здійснення спільної політики чи діяльності сприяти:
- гармонійному, збалансованому розвитку економічної діяльності;
- стійкому зростанню поваги до навколишнього середовища;
- високій економічній продуктивності;
- підвищенню рівня зайнятості і соціального захисту;
- підвищенню рівня життя і якості життя;
- економічній, соціальній згуртованості та солідарності між державами-членами.
Пріоритетними напрямками діяльності ЄС стали:
- спільна економічна політика;
- спільна зовнішня політика та політика безпеки (зміцнення єдності та незалежності Європи);
- співпраця у сфері юстиції та внутрішніх справ.
Під час підписання Договору було визначено, що в 1996 р. відбудеться чергова міжнародна конференція, на якій буде обговорено реалізацію Договору та буде ухвалено рішення щодо переходу до наступної фази інтеграції .
Таким чином, процес розвитку і перетворення європейських спільнот в сучасний Європейський Союз відбувався шляхом передачі все більшого числа функцій управління на наднаціональний рівень (поглиблення) та збільшення числа учасників інтеграції (розширення).
Розширення Європейського Союзу передусім розуміють як збільшення кількості членів цієї Спільноти. Процес розширення ЄС розглядає як історичну можливість допомогти у перетворенні державам-учасникам, розширення миру, стабільності, процвітання, демократії, прав людини і верховенства закону у всій Європі.
Приєднання до Європейського Союзу нових членів відбувалось в декілька етапів.
І. 1973 рік – перше розширення ЄС (приєднання Данії, Великої Британії та Ірландії);
ІІ. 1981 рік – друге розширення ЄС (приєднання Греції);
IІI. 1986 рік – третє «середземноморське» розширення ЄС (приєднання Іспанії та Португалії);
1980-1989. Падіння Берлінської стіни
9 листопада 1989 року внаслідок політичного перевороту було знесено Берлінську стіну, і кордон між Східною та Західною Німеччиною було відкрито вперше за 28 років, що призвело до возз’єднання Німеччини та територіального розширення ЄС.
1995 рік – четверте розширення ЄС (приєднання Австрії, Фінляндії та Швеції).
24 червня 1994 року Австрія, Фінляндія та Швеція підписали договір про вступ до ЄС.
Таким чином, з 1 січня 1995 року, число членів ЄС збільшується до 15. Фактично лише четверте розширення було здійснено із застосуванням чинних нині правових норм щодо членства в ЄС, які містить Маастрихтський договір про Європейський Союз, що набрав чинності в листопаді 1993 р.;
2004 рік – п’яте розширення ЄС (приєднання Угорщини, Кіпру, Латвії, Литви, Мальти, Польщі, Словаччини, Словенії, Чехії, Естонії).
VІ. 2007 рік – шосте розширення ЄС (приєднання Болгарії та Румунії).
Внаслідок розширення ЄС та збільшення кількості його держав-членів виникла потреба у новій формі управління, більш оперативній та більш ефективній. В останні 10 років склалася ситуація, коли новий склад вступив у протиріччя зі старою формою управління Євросоюзом, постала інституційна криза. Потрібно було провести інституційну реформу.
Із набуттям чинності Лісабонського договору 1 грудня 2009 р. розпочався новий період у розвитку Європейського Союзу. Даним договором внесено ряд суттєвих змін у засади функціонування ЄС. Так, ЄС набув міжнародної правосуб’єктності, змінився механізм ухвалення рішень та відбулись нововведення в інституційній сфері. Запроваджено нові керівні посади – Президент Європейської Ради та Високий представник з питань закордонних справ і безпекової політики, а також утворено новий орган – Європейська служба зовнішньої діяльності (дипломатичного відомства ЄС, яке практично буде відігравати роль „міністерства закордонних справ”). Положення Лісабонського договору передбачають ряд суттєвих змін, спрямованих на посилення інституцій ЄС.
Основні події історії ЄС
1944
Декларація Європейського руху Опору із закликом до створення федеративного союзу між європейськими країнами.
1946
15 березня – Промова В. Черчілля у Фултоні (США): заклик до європейської єдності як протидії радянському експансіонізмові.
1947
12 березня – Оголошення доктрини Трумена.
5 червня – Оголошення «плану Маршала».
12 липня – початок роботи конференції держав – учасниць «плану Маршала».
1948
25 лютого – Державний переворот у Празі, прихід до влади комуністичного уряду.
17 березня – Підписання Брюсельського пакту.
16 квітня – Підписання Паризького договору про заснування ОЕСР.
7-11 травня – Гаазький конгрес європейських рухів.
25 червня – Початок блокади західних зон Берліна радянськими військами.
25 жовтня – Заснування Європейського руху.
1949
1 січня – Підписання в Москві договору про заснування РЕВ.
4 квітня – Підписання у Вашингтоні Північноатлантичного договору.
5 травня – Підписання у Лондоні Договору про заснування Ради Європи.
8 серпня – Перша сесія Рада Європи у Страсбурзі.
15 вересня – Обрання першого канцлера ФРН К. Аденауера.
1950
9 травня – Декларація Р. Шумана з пропозицією заснування Об’єднання вугілля і сталі.
20 червня – Відкриття Міжурядової конференції з приводу плану Р.Шумана.
25 червня – Початок війни в Кореї.
24 жовтня – Представлення плану Плевена перед Національними зборами Франції.
4 листопада – Підписання у Римі Європейської конвенції про захист прав і свобод людини.
1951
18 квітня – Підписання у Римі Договору про ЄОВС.
1952
1 січня – Набуття чинності Договором про ЄОВС.
27 травня – Підписання в Римі Договору про ЄОС.
10 серпня – Початок функціонування вищого правління ЄОВС.
1953
10 березня – Ухвалення проекту Європейського політичного співтовариства асамблею під керівництвом П.Х. Спаака.
1954
30 серпня – Відхилення ЄОС Національними зборами Франції.
23 жовтня – Підписання Паризьких угод. Заснування ЗЄС.
1955
14 травня – Підписання Варшавського договору.
1-3 червня – Конференція в Мессині. Рішення про створення всеохопного економічного співтовариства, що ґрунтується на спільному ринкові.
9 липня – Початок роботи Комітету Спаака, зобов’язаного підготувати проекти нових співтовариств.
13 жовтня – Заснування Комітету дії за Сполучені держави Європи Ж.Монне.
1956
29-30 травня – Міжурядова конференція у Венеції. Прийняття доповіді П.Х. Спаака.
26 червня – Початок міжурядових переговорів у Брюсселі з метою підготовки установчих договорів про нові європейські співтовариства.
Листопад – Суецька криза. Придушення угорської революції.
1957
25 березня – Підписання в Римі договорів про заснування ЄЕС і Євратому.
1958
1 січня – Набуття чинності Римськими договорами.
3-11 липня – Конференція у Стресі з питань ССП.
15 грудня- Відхилення проекту Європейської економічної асоціації.
1959
1 січня- Перше скорочення митних тарифів між країнами-членами ЄЕС.
1960
4 січня – Підписання у Стокгольмі Конвенції про утворення ЄАВТ.
5 вересня – Прес-конференція президента Франції Ш. де Голля: пропозиція створення політичного союзу західноєвропейських держав.
14 грудня – Підписання Паризької конвенції про заснування ОЕСР.
1961
18 липня – Перший саміт країн- членів ЄЕС. Декларація ФРН щодо політичного союзу.
9 серпня – Запит Великої Британії про початок переговорів з приводу її вступу до ЄЕС.
1962
14 січня – Угода про принципи ССП.
17 квітня – Поразка проекту політичного союзу (проекту Фуше).
4 липня – Виступ президента США Дж. Кеннеді у Філадельфії: оголошення «великого атлантичного проекту».
30 липня – Набуття чинності ССП.
1963
14 січня – Перше “вето” президента Франції Ш. де Голля на вступ Великої Британії до ЄЕС.
22 січня – Підписання договору про співробітництво між Францією і ФРН.
20 липня – Підписання Яундської конвенції про асоціацію між ЄЕС і 17 країнами Африки й Мадагаскаром.
1964
4 травня – Початок торговельних переговорів у рамках ГАТТ (раунд Кеннеді).
15 грудня – Домовленість Ради Міністрів щодо цін на пшеницю.
1965
23 березня – Пропозиції В. Хольштейна щодо фінансування ССП, власних ресурсів Співтовариства і перегляду його інституціональної системи.
8 квітня – Підписання Договору про злиття(заснування єдиної Ради та єдиної Комісії трьох Співтовариств).
1 липня – Початок кризи «порожнього стільця».
1966
28-30 січня – Люксембурзький компроміс.
1967
11 травня – Офіційний запит Великої Британії про вступ до ЄЕС.
11 липня – Початок функціонування єдиної Комісії ЄС.
27 листопада – Друге “вето” Ш. де Голля на вступ Великої Британії до Співтовариств.
1968
1 липня – Завершення формування Митного союзу ЄЕС.
1969
1-2 грудня – Гаазький саміт. Рішення про «завершення, розширення і поглиблення Співтовариства».
1970
21- 22 квітня – Прийняття фінансового регламенту, який засновував власні ресурси ЄЕС.
30 червня – Початок переговорів щодо розширення Співтовариств.
17 жовтня – Публікація доповіді П. Вернера про Економічний і валютний союз.
27 жовтня – Доповідь Е. Давіньйона щодо Європейського політичного співробітництва.
Жовтень – Організація спільного ринку в риболовній галузі.
1971
19-21 травня – Зустріч Ж. Помпіду і Е. Хіза у Парижі: узгодження позицій щодо розширення Співтовариств.
15 серпня – Рішення президента Р. Ніксона про припинення конвертації долара.
1972
22 січня – Підписання договору про вступ до Співтовариств Великої Британії, Ірландії, Данії, Норвегії.
24 квітня – Заснування європейської «валютної змії».
22 липня – Угода про вільну торгівлю між ЄЕС і країнами — учасницями ЄАВТ.
19-21 жовтня – Паризький саміт ЄЕС: проект Європейського Союзу.
1973
1 січня – Перше розширення Співтовариства: вступ Великої Британії, Ірландії, Данії.
23 квітня – Доповідь Г. Кіссінджера про оголошення 1973 року “роком Європи”.
25 квітня – Запровадження Європейських розрахункових одиниць.
6-16 жовтня- Арабо-ізраїльська війна. Перша нафтова криза.
14-15 грудня – Саміт у Копенгагені. Декларація про “Європейську ідентичність”.
1974
14 січня – Заснування Комітету ЄЕС з наукових і технічних досліджень.
1 квітня – Запит Великої Британії про перегляд умов її членства в ЄЕС.
10 грудня – Заснування Європейської Ради.
1975
28 лютого – Підписання першої Ломейської конвенції.
18 березня – Заснування ЄФРР.
30 травня – Заснування Європейського космічного агентства.
5 червня – Референдум у Великої Британії на користь її членства в ЄЕС.
12 червня – Запит Греції про вступ до ЄЕС.
22 липня – Брюссельський договір про заснування Рахункової палати й посилення бюджетних Європейського Парламенту.
1 серпня – Підписання Заключного Гельсінського акту НБСЄ.
29 грудня – Доповідь Л. Тіндеманса на Європейській Раді, присвячена шляхам розбудови Європейського Союзу.
1976
20 вересня – Підписання Акта про прямі загальні вибори у Європейський Парламент.
1977
28 березня – Запит Португалії про вступ до ЄЕС.
28 липня – Запит Іспанії про вступ до ЄЕС.
Жовтень – Початок функціонування Рахункової палати.
1978
6-7 липня – Прийняття принципів Європейської валютної системи під час саміту Європейської Ради в Бремені.
1979
13 березня – Початок функціонування ЄВС.
3 травня – Перемога консерваторів на виборах у Великій Британії. Початок прем’єрства М. Тетчер.
28 травня – Підписання Договору про вступ Греції до Співтовариства.
7-10 червня – Перші прямі загальні вибори до Європейського Парламенту.
22 червня – Саміт Європейської ради у Страсбурзі. Рішення про зменшення рівня нафтової залежності ЄЕС до 50%.
1980
1 березня – Набуття чинності другою Ломейською конвенцією.
1981
1 січня – Вступ Греції у Співтовариства.
10 травня – Перемога Ф. Міттерана на президентських виборах у Франції.
1982
1 жовтня – Обрання канцлером ФРН Г. Коля.
Листопад – Представлення проекту Європейського акта Г.Д. Геншера та Е. Коломбо.
1983
25 січня – Заснування “Блакитної Європи” (Угода про політику Співтовариства в галузі збереження рибних ресурсів).
17-19 червня- Європейська рада у Штутгарті. Прийняття принципу чотирирічних рамкових програм у сфері НДДКР і технології. Урочиста декларація про Європейський Союз.
1984
14 лютого – Прийняття Європейським Парламентом проекту угоди про Європейський Союз.
28 лютого – Прийняття європейської стратегічної програми досліджень у галузі інформаційної технології (ESPRIT).
30 березня – Рішення Ради Європейських Співтовариств про реформу ССП.
14-17 червня – Другі прямі вибори до Європейського Парламенту.
25-26 червня – Європейська рада у Фонтенбло. Врегулювання проблеми внеску Великої Британії в комунітарний бюджет.
8 грудня – Підписання третьої Ломейської конвенції.
1985
12 червня – Підписання договорів про вступ Іспанії і Португалії до Співтовариства.
14 травня – Публікація “Білої книги” ЄК щодо необхідності переходу до єдиного внутрішнього ринку ЄЕС.
14 червня – Підписання Шенгенських угод.
9 вересня – Відкриття Міжурядової конференції у Люксембурзі.
2-4 грудня – Європейська Рада в Люксембурзі. Рішення про перегляд Римського договору та активізацію процесу європейської інтеграції.
1986
14 квітня – Запит Туреччини про вступ до Співтовариства.
1 січня – Вступ Іспанії і Португалії до Співтовариства.
17-28 лютого – Підписання Єдиного європейського акта.
1987
1 липня – Набуття чинності Єдиного європейського акта.
1988
13 лютого – Прийняття «пакета Делора – 1» про перехід до єдиної європейської валюти. Заснування «четвертого ресурсу» і подвоєння структурних фондів ЄЕС.
1989
17 квітня – Доповідь Ж. Делора про Економічний і валютний союз.
15-18 червня – Треті загальні вибори до Європейського Парламенту.
Червень – Європейська Рада в Мадриді. Рішення про початок першого етапу будівництва ЕВС з 1 липня 1990 р.
17 липня – Запит Австрії про вступ до Співтовариства.
9 листопада – Падіння “Берлінського муру”.
15 грудня – Підписання четвертої Ломейської конвенції.
1990
18 квітня – Оголошення проекту політичного союзу Г. Колля і Ф. Міттерана.
29 травня – Підписання угоди про заснування Європейського банку реконструкції та розвитку.
19 червня – Підписання Шенгенської конвенції.
1 липня – Початок першого етапу ЕВС. Лібералізація фінансового ринку.
4-16 липня – Запит про вступ до Співтовариства Кіпру й Мальти.
19-21 листопада – Паризька нарада ОБСЄ.
14-15 грудня – Відкриття Міжурядової конференції в Римі.
1991
25 лютого – Розпуск Організації Варшавського договору.
25 червня – Початок югославської кризи.
1 липня – Запит Швеції про вступ до Співтовариства.
2 грудня – Декларація ЄС щодо України про відкритий і конструктивний діалог.
16 грудня – Підписання Європейських угод між ЄЕС і країнами Вишеградської групи (Польща, Угорщина, Чехословаччина).
1992
7 лютого- Підписання Маастрихтського договору.
11 лютого – Протокол згоди між ЄС і ННД про реалізацію програм технічної допомоги.
18 березня – Запит Фінляндії про вступ у Співтовариства.
25 березня – Запит Норвегії про вступ у Співтовариства.
2 травня – Договір про заснування Європейського економічного простору.
21 травня – Реформа ССП.
11-12 грудня – Європейська Рада в Единбурзі: прийняття “пакета Делора — 2”.
1993
1 січня – Завершення формування єдиного внутрішнього ринку.
24 березня – Переговори щодо УПС між ЄС та Україною на найвищому рівні.
1-2 серпня – Криза ЄВС. Розширення маржі коливання ЄВС до 15 %.
Жовтень – Відкриття представництва Європейської комісії в Україні.
8-9 жовтня – Віденський саміт Ради Європи.
1 листопада – Набуття чинності Маастрихтським договором.
1994
1 січня – Початок другого етапу ЕВС. Набуття чинності договором про Європейський економічний простір.
1 квітня – Запит Угорщини про вступ до ЄС.
8 квітня – Запит Польщі про вступ до ЄС.
9 і 12 червня – Четверті прямі вибори в Європейський Парламент.
14 червня – Підписання Угоди про партнерство і співробітництво між Україною і ЄС.
24 червня – Підписання Угоди про партнерство і співробітництво між Росією і ЄС.
25 червня – Підписання договорів про вступ до ЄС Австрії, Фінляндії, Швеції, Норвегії.
10 листопада – Ратифікація Верховною Радою України Угоди про партнерство і співробітництво між Україною і ЄС.
28 листопада – Рішення Ради ЄС про спільну позицію щодо України.
28 листопада – Норвезький народ відхилив на референдумі Договір про вступ Норвегії до ЄС.
9-10 грудня – Європейська Рада в Гессені. Визначення передвступної стратегії країн Центрально-Східної Європи.
1995
1 січня – Вступ до ЄС Австрії, Фінляндії, Швеції.
23 січня – Початок функціонування Комісії під головуванням Жака Сантера.
24 березня – Перше засідання Спільного комітету ЄС — Україна.
26 березня – Набуття чинності Шенгенських угод.
1 червня – Підписання Тимчасової угоди про торгівлю між ЄС і Україною.
12 червня – Укладення Європейських угод з Естонією, Латвією і Литвою.
22 червня – Запит Румунії про вступ до ЄС.
27 червня – Запит Словаччини про вступ до ЄС.
1 липня – Набуття чинності Шенгенською угодою.
27 жовтня – Запит Латвії про вступ до ЄС.
24 листопада – Запит Естонії про вступ до ЄС.
27-28 листопада – Євро-середземноморська конференція у Барселоні.
8 грудня – Запит Литви про вступ до ЄС.
14 грудня – Запит Болгарії про вступ до ЄС.
15-16 грудня – Європейська Рада в Мадриді. Ухвалення назви нової європейської валюти — євро.
Угода про співробітництво з МЕРКОСУР.
1996
16 січня – Запит Словенії про вступ до ЄС.
17 січня – Запит Чеської Республіки про вступ до ЄС.
1-2 березня – Євро-азійська конференція.
29 березня – Відкриття Міжурядової конференції в Турині.
7 травня – Засідання Спільного комітету ЄС — Україна.
Червень – Визнання з боку ЄС за Україною статусу країни з перехідною економікою.
6 грудня – Прийняття Радою Міністрів ЄС Плану дій щодо України.
1997
16 липня – Представлення Agenda 2000 Європейському Парламенту.
2 жовтня – Підписання Амстердамського договору
1998
1 березня – Набуття чинності Угодою про партнерство і співробітництво між Україною і ЄС.
1-3 травня – Рада міністрів фінансів і Європейська рада у Брюсселі. Остаточне рішення щодо створення ЕВС і введення спільної валюти — євро.
11 червня – Затвердження Стратегії інтеграції України до ЄС Указом Президента України № 615.
16 жовтня – Саміт ЄС — Україна у Відні.
1999
1 січня – Початок третьої фази формування ЕВС. Уведення євро одинадцятьма країнами ЄС.
24-25 березня – Європейська Рада в Берліні. Відставка Комісії під головуванням Ж. Сантера. Схвалення кандидатури Р. Проді на посаду Голови Комісії ЄС.
1 травня – Набрання чинності Амстердамським договором.
3-4 червня – Кельнська сесія Європейської Ради. Рішення про скликання нової МУК з питань інституціональної реформи.
8-13 червня – П’яті прямі вибори до Європейського Парламенту.
28-29 червня – Саміт ЄС — Латинська Америка у Ріо-де-Жанейро.
23 липня – Третій саміт ЄС — Україна.
15 вересня – Затвердження Європейським Парламентом Комісії ЄС під головуванням Р. Проді.
15-16 жовтня – Саміт ЄС у Тампере: прийняття висновків “Віхи Тампере” щодо пріоритетних напрямків діяльності ЄС у сфері реалізації проекту “європейського простору свободи, безпеки й законності”.
10 грудня – Ухвалення спільної стратегії ЄС щодо України на Гельсінському саміті ЄС.
2000
23-24 березня – Європейська рада в Лісабоні висунула стратегічну мету ЄС — перетворення економіки Союзу в найбільш конкурентоспроможну й динамічну у світі, розв’язання проблеми зайнятості, посилення соціального згуртування.
23 червня – Підписання Договору про партнерство між ЄС і країнами АКТ (м. Котон, Бенін).
7-11 грудня – Європейська рада в Ніцці. Узгодження інституціональної реформи ЄС.
2001
1 січня – Приєднання Греції до “зони євро”.
26 лютого – Підписання Ніццького договору.
17 травня – Саміт Росія — ЄС в Москві, прийняття нових рішень у сфері економічного співробітництва.
14 червня – Проведено перший саміт ЄС — СІЛА в Гетеборзі (Швейцарія).
11 вересня – Саміт ЄС — Україна.
2002
Січень – Ірландія частково ввійшла до Шенгенської зони.
1 січня – Введення євро в Бельгії, Німеччині, Люксембурзі. Греції, Іспанії, Франції, Італії, Ірландії, Нідерландах, Австрії, Португалії, Фінляндії.
31 травня – Всі 15 держав — членів ЄС одночасно ратифікували Кіотський протокол.
2003
1 лютого – набуття чинності Ніццьким договором.
1 березня – ЄС взяв участь у миротворчих операціях на Балканах як складової СЗБП.
2004
Січень – Швейцарія підписала угоду про асоціацію з Шенгенською зоною.
1 травня – Вступ до ЄС Кіпру, Мальти, Латвії, Литви, Естонії. Польщі, Чехії, Словаччини, Словенії, Угорщини.
Травень – Проведення шостих прямих виборів до Європарламенту.
12 травня – Схвалення Стратегії ЄС щодо Європейської політики сусідства.
18-19 червня – Схвалення тексту Конституції ЄС на саміті ЄС у Брюсселі.
29 жовтня – Підписання у Римі Договору про запровадження Конституції для Європи.
11 листопада – Литва стала першою державою- членом ЄС, яка схвалила Договір про запровадження Конституції для Європи.
22 листопада – Початок роботи Європейської Комісії у новому складі.
2005
21 лютого- Підписання трирічного Плану дій з активізації співробітництва між ЄС та Україною в рамках Європейської політики сусідства.
2006
27 жовтня – 10-й саміт Україна- ЄС. Парафовано угоди про спрощення візового режиму та реадмісію.
23 грудня – Надання Радою ЄС Україні статусу країни з ринковою економікою.
2007
1 січня – Вступ до ЄС Румунії і Болгарії.
1 січня – Приєднання Словенії до зони євро.
5 березня – Початок переговорів щодо нової посиленої угоди між ЄС та Україною, яка замінить УПС.
Червень – Оголошення лідерами Італії, Франції та Іспанії про створення нової організації — Середземноморського союзу.
13 грудня – Підписання в Лісабоні Договору про реформування.
Грудень – Приєднання до Шенгенської зони Латвії, Литви, Естонії, Польщі, Угорщини, Чехії, Словаччини, Словенії, Мальти.
2008
1 січня – Запровадження в обіг євро Кіпром і Мальтою.
30 квітня – Підписання угоди ЄС про стабілізацію та асоціацію із Сербією.
17 червня – ЄС підписав угоду про стабілізацію та асоціацію з Боснією та Герцеговиною.
9 вересня – Проведення 12-го чергового саміту Україна — ЄС у Евіані.
19 листопада – Відкриття першої європейської цифрової бібліотеки.
2009
1 січня – Запровадження євро у Словаччині.
8 лютого- Швейцарія на референдумі розширює угоду з країнами ЄС про вільне пересування осіб.
7 травня – Установчий саміт Східного партнерства у Празі.
23 липня – Ісландія подає заявку на вступ до ЄС.
16 вересня – Жозеф Мануель Баррозу затверджений Європейським парламентом на другий термін на посаду голови Європейської комісії.
3 жовтня – Другий референдум в Ірландії схвалює Лісабонський договір.
20 листопада – Європейська Рада обрала Германа Ван Ромпея першим постійним президентом, а Кетрін Ештон – високим представником із зовнішніх зв’язків та політики безпеки.
23 листопада – Схвалення Радою партнерства і співробітництва «Україна – ЄС» порядку денного асоціації.
1 грудня – Набуття чинності Лісабонським договором.
4 грудня – 13-й щорічний саміт «Україна – ЄС» у Києві.
22 грудня – Сербія подала заявку на вступ до ЄС.
2010
9 лютого – Європарламент затверджує склад нової Єврокомісії під керівництвом Ж.М. Баррозу.
26 березня – Прийняття Європейською Радою стратегії «Європа – 2020» та плану країн єврозони з допомоги Греції.
17 червня – Європейська Рада приймає рішення про відкриття переговорів про вступ Ісландії до ЄС.
24 вересня – Вступ України до Європейського енергетичного співтовариства.
22 листопада – 14-й щорічний саміт «ЄС – Україна» в Брюсселі.
2012
Європейський Союз отримав Нобелівську премію миру «За внесок впродовж більше шести десятиліть у просування миру і примирення, демократії та прав людини у Європі».
2013
1 липня Хорватія стала 28-м членом ЄС.
Гуманітарна допомога
Європейський Союз загалом (Комісія та країни-члени) наразі є найбільшим постачальником гуманітарної допомоги у світі. У 1992 році був створений Офіс гуманітарної допомоги Європейської Комісії (англ. European Commission’s Humanitarian Aid Office, ECHO). Його завданням є надання термінової допомоги (продуктів, матеріалів та практичної участі) жертвам природних і суспільних катастроф і конфліктів за межами Союзу.
Прапор ЄС
Історія створення прапору починається у 1955 році. Тоді Європейський Союз існував лише у вигляді Європейського об’єднання вугілля та сталі, до якого входило шість країн. Однак існувала окрема організація з ширшим представництвом – Рада Європи, яка була заснована на кілька років раніше для захисту прав людини та пропагування європейської культури. У той час Рада Європи підбирала собі емблему. Після активних обговорень було прийнято нинішній варіант прапора – коло з 12 золотих зірок на блакитному тлі. Число зірок не має нічого спільного з кількістю країн-членів організації. В різних традиціях „12” є символічним числом, що означає абсолютну досконалість. Це також і кількість місяців у році, і кількість цифр на циферблаті годинника, тоді як коло є ще й символом єдності. Так народився європейський прапор, який представляє ідеал об’єднання народів Європи. На ньому сяє дванадцять зірок, як символ довершеності, повноти та єдності. Прапор залишається незмінним протягом років, не зважаючи на розширення ЄС. Пізніше Рада Європи закликала інші європейські установи прийняти той самий прапор, і у 1983 році його затвердив Європейський Парламент. Усі європейські інституції використовують його з початку 1986 року. Європейський прапор – це єдина емблема Європейської Комісії, виконавчого органу ЄС. Інші європейські установи та органи додають до прапора свою власну емблему.
Європейський гімн
У широкому значенні – це гімн не лише Євросоюзу, але й усієї Європи. Музика гімну взята з Дев’ятої симфонії, яку Людвіг ван Бетховеном написав у 1823 році. У фінальній частині своєї симфонії Бетховен поклав на музику „Оду до радості”, написану у 1785 році Фрідріхом фон Шиллером. У цьому вірші знайшла відгук ідея братання народів, яку поділяв і Бетховен. У 1972 році Рада Європи (той самий орган, який розробив дизайн європейського прапора) схвалила бетховенську тему „Оди до радості” у якості свого гімну. Відомому диригенту Герберту фон Караяну було доручено написати три інструментальні аранжування – із соло для фортепіано, для духових інструментів і для симфонічного оркестру. Без слів, універсальною мовою музики, гімн виражає ідеали свободи, миру та солідарності, на яких тримається Європа.
У 1985 році гімн було схвалено президентами та главами урядів країн ЄС як офіційний гімн Європейського Союзу. Цей гімн не має на меті замінити існуючі національні гімни країн ЄС. Гімн ЄС – це утвердження спільних цінностей та їх єднання в усьому розмаїтті національних відмінностей.
Європейська Рада (ЄР) (European Council)– інституція ЄС, що передбачає регулярні зустрічі глав держав та урядів країн Європейського Союзу. Згідно Лісабонського договору Європейська Рада є офіційною інституцією Європейського Союзу і є структурою, відокремленою від Ради Міністрів ЄС.
Учасниками засідання ЄР є глави держав або урядів і міністри закордонних справ –країн-членів ЄС та Президент Європейської Комісії, який не має права голосу. ЄР збирається не рідше як тричі на рік, приймає рішення з найважливіших питань.
Президент Європейської Ради
Європейську Раду очолює Президент, що призначається на термін 2,5 років кваліфікованою більшістю голосів членів Ради. Президент може бути обраний повторно не більше одного разу за допомогою аналогічної процедури. Президент Європейської Ради матиме статус, що відповідатиме статусу глави держави та представлятиме ЄС на міжнародному рівні у питаннях, що належать до сфери спільної зовнішньої і безпекової політики, представлятиме ЄС на самітах з третіми країнами.
Рада Міністрів Європейського Союзу (РМ) (Council of the European Union) — інституція Європейського Союзу, головний орган ухвалення рішень в Європейському Союзі. До її складу входять по одному міністрові від кожної країни Союзу. Залежно від порядку денного, збираються міністри закордонних справ (Рада з загальних справ та зовнішніх відносин), економіки й фінансів (Екофін), сільського господарства тощо — загалом 9 конфігурацій Ради. Кількість засідань протягом року залежить від масштабів та інтенсивності законодавчого процесу в ЄС і політичних рушіїв того чи іншого особливого питання. Деякі конфігурації Ради збираються раз на місяць; інші — раз на півроку. Попри те, що склад Ради міністрів змінюється, це єдина інституція.
Європейська Комісія (ЄК)(European Commission) – унікальна інституція ЄС, яка не має аналогів у національних системах урядування. Вона є виконавчим органом, що несе відповідальність за вироблення законодавчих ініціатив, реалізацію рішень та дотримання договорів Союзу, тобто суміщає законодавчу та виконавчу функції.
Відповідно до записаного в угодах Комісія має:
- розробляти й пропонувати законодавчі акти;
- керувати запровадженням політики Співтовариства;
- розпоряджатися бюджетом;
- підтримувати зовнішні відносини;
- наглядати за дотриманням законів Спільноти;
- вказувати шляхи та перспективи розвитку.
Європейська Комісія складається з двадцяти семи незалежних членів (по одному від кожної країни-члена), разом з Президентом і п’ятьма віце- президентами. Комісію призначають на п’ятирічний термін за згодою країн-членів, рішення про її призначання ухвалює Європейський Парламент. Комісії допомагає в роботі адміністрація, до якої входять генеральні директорати та генеральний секретаріат.
Президент Європейської Комісії
Статус Президента Європейської Комісії відповідатиме статусу глави уряду. Президент Європейської Комісії представлятиме ЄС на міжнародному рівні у питаннях, якими до набуття чинності Лісабонського договору опікувалися Європейські Спільноти, зазначені високопосадовці спільно – у питаннях, що належать до сфери юстиції та безпеки. З 2004 року президентом Європейської Комісії є Жозе Мануель Баррозу.
Фактично ЄК є одним із ключових центрів впливу в ЄС. Президент Єврокомісії разом із Президентом ЄР представляє Євросоюз на самітах з третіми країнами. Зберігаються повноваження ЄК щодо міжнародного представлення ЄС у технічних питаннях, якими до запровадження інституційних змін опікувались Європейські Співтовариства, та частково питання юстиції і безпеки.
Європейський Парламент (ЄП) (European Parliament)- інституція ЄС, що разом з Радою Європейського Союзу утворює двопалатний законодавчий орган ЄС, який був описаний як один з найбільш потужних законодавців у світі. Починаючи з 1979 року Європейський Парламент обирають прямим загальним голосуванням, місця в ньому розподілені між країнами- членами відповідно до чисельності населення. Вибори проводяться кожні п’ять років, і кожен громадянин ЄС має право голосувати і балотуватися в якості кандидата, де вони живуть в ЄС.
Європейський Центральний банк (ЄЦБ) — головний елемент Європейської системи центральних банків (ЄСЦБ), який як юридична особа виконує основні функції, радить державам та наддержавним органам щодо господарчої оцінки ухвали законів та інших правових норм Європейського Союзу, а також висловлює свою думку щодо грошової, цінової політики відповідним органам. Основним завданням Європейського Центрального банку є підтримка євро та стабілізації цін у єврорегіоні.
Суд ЄС (фар). Cour de justice des Communautés européennes) – одна з п’яти офіційних інституцій Європейського Союзу, найвищий суд ЄС, рішення якого не можуть бути оскаржені. До складу Суду ЄС входять по одному судді від кожної держави- члена, яким допомагають вісім генеральних адвокатів. Суддів і адвокатів призначають за загальної згоди держав-членів на шестирічний термін. Суд може засідати в палатах або збиратися на пленарні засідання для розгляду особливо важливих чи складних справ та на вимогу держав-членів. Суд ЄС виконує дві основні функції:
- перевіряє на відповідність договорам документи, видані європейськими інституціями та урядами;
- тлумачить право Спільноти на запит національних судів.
Рахункова палата (Палата аудиторів) (СА) (англ. European Court of Auditors) — інституція Європейського Союзу, що почала функціонувати з 1975 р., перевіряє законність і правильність прибутків і видатків Європейського Союзу згідно з бюджетом, забезпечує авторитетне фінансове управління європейськими структурами. Рахункова палата включає по одному представнику від кожної держави-члена, яких призначає на шість років Рада ЄС, порадившись з Європейським Парламентом. Розташований у Люксембурзі, персонал нараховує близько 550 працівників. Всі інституції ЄС, і будь-які установи, які оперують коштами від імені ЄС, а також державні ревізійні органи чи урядові відомства мусять надавати документи на запит до Рахункової палати. Результати своїх досліджень Рахункова палата оприлюднює у вигляді звітів — регулярних річних та спеціальних тематичних. Крім того, за законом, перш ніж ухвалювати фінансові й антишахрайські законодавчі акти, Рада запитує думку Рахункової палати. Інформацію, щодо організації роботи суду аудиторів та новини можна отримати на Європейському порталі за адресою – http://eca.europa.eu/portal/page/portal/eca_main_pages/home
Допоміжні інституції ЄС
Європейський соціально-економічний комітет (European Economic and Social committee) – дорадчий орган Європейського Союзу. Соціально- економічний комітет (СЕК) створено 1958 року згідно з Договором про заснування Європейської Спільноти, щоб забезпечити представництво інтересів різних економічних і соціальних груп. Комітет складається з 317 (з 2007 року, з вступом Болгарії та Румунії—344) членів. Їх призначає Рада Європейського Союзу на 4 роки за рекомендацією національних урядів.
Комітет регіонів (КР) (фр.Committee of the Regions) — орган ЄС, що в рамках своєї консультативної роботи висловлює думку з питань, пов’язаних з місцевими і регіональними органами влади в Європі, з питань субсидіарності або багаторівневого управління. Комітет регіонів створений згідно з Договором про Європейський Союз, розпочав свою діяльність 1994 року. Він складається з представників місцевих і регіональних органів управління, яких призначає Рада за пропозиціями країн-членів на чотирирічний термін. В процесі ухвалення рішень з питань, що зачіпають місцеві й регіональні інтереси, як освіта, справи молоді, культура, охорона здоров’я, соціальне й економічне гуртування, консультації з Комітетом регіонів обов’язкові. З 1999 р. коло питань, якими займається Комітет Регіонів значно розширилось, включивши до них охорону довкілля, розпоряджання коштами з Європейського соціального фонду, професійно-технічна освіта, транскордонна співпраця і транспорт. Крім того, Комітет регіонів може готувати висновки і з власної ініціативи.
Європейський інвестиційний банк (ЄІБ) — державна фінансово-кредитна установа Європейського Союзу що функціонує для фінансування розвитку відсталих європейських регіонів у формі довготермінових кредитів. Створений у 1958 році з метою надання кредитів для спорудження та реконструкції об’єктів, які становлять інтерес для країн ЄС та асоційованих держав. Статутний капітал формується із внесків країн-учасниць і становить 163,7 млрд. євро. Керівні органи Європейського інвестиційного банку – Рада керуючих, Директорат і Правління. До Ради керуючих входять міністри фінансів країн ЄС. Вона визначає загальну кредитну політику, розглядає і затверджує річні баланси, вносить зміни до статутного капіталу. Директорат приймає рішення про надання кредитів та гарантій при залученні коштів та встановленні відсоткових ставок. Оперативне керівництво здійснюють президент і п’ять його заступників.
Європейський омбудсмен (англ. European Ombudsman). Посада, запроваджена Договором про Європейський Союз. Уповноважений приймати скарги від громадян Союзу, фізичних чи юридичних осіб, резидентів держав-членів на незадовільну діяльності інституцій або установ Спільноти. У відповідь на скаргу, або за власною ініціативою, європейський омбудсмен проводить розслідування. Інституції ЄС зобов’язані надавати йому будь-яку інформацію і доступ до відповідних документів. Виявивши факти порушень, він сповіщає установу, про яку йдеться, і надсилає їй свої рекомендації. Установа-адресат має три місяці на те, щоб дати докладну відповідь, після чого омбудсмен направляє остаточний звіт Європейському Парламентові та відповідній установі. Крім того, він сповіщає скаржника про результати свого розслідування. Європейського омбудсмена призначає Європейський Парламент на п’ять років. Щорічно омбудсмен звітує у Парламенті про результати усіх розслідувань, проведених впродовж року.
Європейський інспектор захисту даних (англ. European Data Protection Supervisor). Посаду запроваджено в 2001 році в рамках Договору про заснування Європейської Спільноти. Він має забезпечувати право громадян на таємницю приватних даних, якими оперують інституції та установи ЄС. Інспектора з захисту даних та його помічника призначають Європейський Парламент і Рада ЄС на п’ять років з правом подовження мандату.
Управління офіційних публікацій ЄС (Office for Official Publications of the European Communities) – є міжвідомчою службою, завдання якої (згідно Постанови ЄС № 2009/496/) полягає в публікації видань інститутів Європейських співтовариств і Європейського союзу. Видавничий відділ щоденно публікує в Офіційному журналі Європейського Союзу 22 мовами про ініціативи та заходи ЄС. Крім того, видавничий відділ пропонує ряд онлайнових служб, що надають безкоштовний доступ до інформації про ЄС, публікацій (книжковий магазин ЄС), а також досліджень і розробок ЄС.
Європейське управління відбору персоналу (англ. European Personnel Selection Office) (EPSO) – відповідає за підбір персоналу для роботи в установах Європейського Союзу (Європейський парламент, Рада Європи, Європейська комісія, Європейський суд, Рахункова палата, Економічний і соціальний комітет, Комітету регіонів і Європейський омбудсмен). Кожна установа отримує повний доступ до набору співробітників з резерву кандидатів, відібраних EPSO. Більшість співробітників ЄС складається з постійних службовців, які обираються за допомогою конкурсних іспитів, широко відомих як відкритий конкурс, який організовує EPSO. Установи ЄС також набирають співробітників на тимчасовій основі, і вони також обираються за допомогою тестів.
Європейська адміністративна школа (англ. European Administrative School), (EAS). Основна місія Європейської адміністративної школи полягає у забезпеченні підготовки і можливостей для розвитку груп співробітників для роботи в інституціях ЄС:
– Останні новобранці;
– Люди, які здійснюють управлінські функції, або які можуть бути залучені для цього;
– Помічники класу співробітників, відібраних як потенційні адміністратори.
Всі програми цієї школи націлені на формування професійних навичок і поведінки, оскільки вони є якостями, які необхідні, незалежно від установи, до якої належать учасники. Європейською адміністративною школою пропонуються індивідуальні програми для окремих установ і агентств ЄС. Європейська адміністративна школа також є активним членом мережі директорів інститутів та шкіл державного управління, яких зокрема об’єднує інноваційний підхід до навчання та розвитку.
Спеціалізовані агентства ЄС
Агентства Європейського Союзу (англ. European Union agencies) – установи Європейського Союзу, які керуються європейським публічним правом, відрізняються від інституцій Спільноти (Рада Європейського Союзу, Європейський Парламент, Європейська Комісія тощо) і мають власний юридичний статус.
Агентства створюються відповідно до актів вторинного законодавства для виконання специфічних технічних, наукових або адміністративних завдань. Перші агентства виникли у 1970-х рр., але більшість із них почали роботу в 1994 або 1995 рр. після того, як Європейська Рада в Брюсселі (жовтень 1993 року) нарешті вирішила в яких країнах розмістять штаб-квартири семи з них.
Право ЄС
Право Європейського Союзу (англ. EU law; European Union law) – це унікальний правовий феномен, що склався впродовж розвитку європейської інтеграції в рамках Європейських спільнот і Європейського Союзу, результат реалізації наднаціональної компетенції інститутів Європейського Союзу. Правом Європейського союзу є специфічний правопорядок, правова система, що склалася на стику міжнародного права і внутрішньодержавного права держав-членів Європейського Союзу, володіє самостійними джерелами і принципами. Автономність Права Європейського Союзу підтверджена рядом рішень Європейського Суду
Паризький договір
Паризький договір (англ. Treaty of Paris; фр. Traité de Paris) — Договір про заснування Європейської спільноти з вугілля та сталі, перший з чотирьох основоположних договорів Європейського Союзу (разом з Римськими договорами і Договором про Європейський Союз).
Згідно Паризького договору було засновано:
– Вище правління;
– Консультативний комітет;
– Асамблею;
– Раду міністрів;
– Суд.
Вище правління (Рада) був незалежним колегіальним виконавчим органом, на який покладались завдання, діючи в загальних інтересах спільноти, досягти цілей, викладених у Договорі. Вище правління складалось з 9 членів (з яких не більше 2 могли представляти одну державу), що призначались на шість років. Це був наднаціональний орган з правом виносити рішення. Він керував модернізацією та вдосконаленням виробництва, постачанням продукції в однакових умовах, розробкою загальної політики в галузі експорту та поліпшення умов праці у вугільній та металургійній промисловості. Вище правління приймало рішення, рекомендації та пропозиції. Допоміжною структурою даної структури був консультативний комітет, що складався з представників виробників, працівників, споживачів і дилерів.
Асамблея складалася з 78 депутатів, які були представниками національних парламентів. Від Німеччини, Франції та Італії по 18, від Бельгії та Нідерландів по 10 та від Люксембургу 4. Договором на Асамблею було покладено наглядові повноваження.
До Ради міністрів входили 6 представників національних урядів. Головою Ради кожні три місяці обирали представника по черзі від кожної держави-учасниці. Роль Ради полягала в узгодженні діяльності Вищого правління і загальної економічної політики уряду. Схвалення Ради міністрів було необхідно для прийняття важливих рішень Вищим правлінням.
Суд складався з семи суддів, призначених на 6 років за взаємною згодою урядами держав-членів. Він забезпечував правильне тлумачення та застосування Договору.
Римські договори
Римські договори (англ. Treaties of Rome) — два основоположні євроінтеграційні договори, підписані в Римі 25 березня 1957 р.: Договір про заснування Європейської Економічної Спільноти (ЄЕС) і Договір про заснування Європейської Спільноти з атомної енергії (Євроатом). Договори підписали держави-засновниці – Бельгія, Італія, Люксембург, Нідерланди, Федеративна Республіка Німеччина та Франція. Після перейменування Європейської Економічної Спільноти на Європейську Спільноту, згідно з Договором про Європейський Союз, відповідний Римський договір почали називати «Договором про заснування Європейської Спільноти»
Єдиний Європейський Акт
Єдиний Європейський Акт (ЄЄА) (англ. Single European Act, SEA) – один з договорів Європейської Союзу, підписаний 1986 року на саміті в Люксембурзі. Вперше вніс значні зміни до основоположного Римського договору. Основною метою ЄЄА було надання процесу євроінтеграції нової динаміки для завершення формування європейського внутрішнього ринку, що планувалось зробити до 1 січня 1993 року
Маастрихтська угода
7 лютого 1992 р. підписана Маастрихтська угода, що набула чинності 1 листопада 1993 р. Економічна мета Спільноти відходить на задній план, тоді як пріоритетними постають політичні завдання. Цілями угоди було:
- посилення демократичних засад і ефективності органів Спільноти,
- створення Економічного та Валютного Союзу (ЕВС),
- розвиток соціальних складових Спільноти,
- формування спільної зовнішньої та безпекової політики.
Завдяки Маастрихтській угоді був створений Європейський Союз, що стоїть на трьох стовпах, якими є:
- Європейські спільноти:
- спільний внутрішній ринок, тобто вільний рух осіб, капіталу, товарів та послуг,
- митний союз,
- спільна торговельна політика,
- спільна сільськогосподарська політика та політика рибальства,
- спільна транспортна та енергетична політика,
- Європейський Соціальний Фонд,
- спільна політика з питань охорони навколишнього середовища,
- захист конкуренції,
- підтримка наукового та технологічного розвитку,
- охорона здоров’я та прав споживачів,
- цивільна оборона,
- туризм та спорт.
- Спільна Зовнішня і Безпекова Політика (СЗБП) (англ. Common foreign and security policy (CFSP). Її завданням є зміцнення єдності та незалежності Європи, що повинно сприяти збереженню миру, безпеки, прогресу на цілому континенті та в світі. Цілі СЗБП:
- охорона спільних цінностей, життєвих інтересів, незалежності та цілісності ЄС, згідно з принципами Хартії Об’єднаних Народів,
- зміцнення безпеки ЄС та його членів,
- збереження миру та зміцнення міжнародної безпеки,
- підтримка міжнародної співпраці,
- розвиток та зміцнення демократії, а також легітимних урядів та поваги до прав і основних свобод людини.
- Співпраця у сфері юстиції та внутрішніх справ. Визначаючи обов’язки країн-членів у межах третього стовпа, творці Договору про ЄС не включили до діяльності ЄС питання, пов’язані з утриманням громадського спокою та охорону внутрішньої безпеки. У рамках третього стовпа, ЄС зобов’язується:
- забезпечити громадянам ЄС високий рівень охорони з питань свобод, безпеки та юстиції,
- запобігати расизму і ксенофобії, а також боротися з цими явищами,
- запобігати організованій злочинності та боротися з ними,
- боротися з тероризмом, торгівлею людьми, торгівлею наркотиками, торгівлею зброєю, корупцією та зловживаннями. Маастрихтська угода створила нову структуру з трьома «опорами», які мають як політичний, так і економічний характер – Європейський Союз.
Амстердамський договір
Крах комуністичного табору в Європі, економічні та суспільні зміни в посткомуністичних країнах та їх бажання стати членами Спільноти змусили ЄС виробити стратегію на майбутнє. Метою Амстердамського договору стала підготовка ЄС до розширення на Схід та інших глобальних процесів. Договір був підписаний 2 жовтня 1997 р. та набрав чинності 1 травня 1999 р. До Амстердамського договору було включено: − питання вдосконалення системи інституцій з огляду на майбутнє прийняття нових членів,− наближення ЄС до його громадян, − надання ЄС нових функцій у сфері юстиції та внутрішніх справ, − поступове встановлення зони свободи, безпеки та справедливості − декларації про політичну співпрацю та судову співпрацю в карних справах, − положення з питань працевлаштування, соціальної політики, охорони навколишнього середовища, та здоров’я споживачів, − піднімається проблематика європейського громадянства, − підкреслюється важливість дотримання принципів субсидіарності та пропорційності, − впроваджуються досить обмежені зміни, якщо йдеться про інституції ЄС та зобов’язальний процес прийняття рішень.
Ніццький договір
Незадовго після набуття чинності Амстердамського договору, у червні 1999 р. на саміті в Кельні було прийняте рішення про організацію міжнародної конференції, присвяченої справам інституцій та прийняттю нових членів. Як і було заплановано, конференція розпочалася 14 лютого 2000 року і завершилася зустріччю Європейської Ради в Ніцці, яка тривала з 7 до 11 грудня 2000 року. Міжнародна конференція завершилася підписанням, 11 грудня 2000 р., нового Ніццького Договору. Положення цього Договору були офіційно визнані такими, яких цілком достатньо для потреб розширення ЄС. Після підписання Договір підлягав процедурі ратифікації як в національних парламентах, так і в Європейському Парламенті. Договір набрав чинності 1 лютого 2003 р.
Угода про Конституцію ЄС
29 жовтня 2004 р. була підписана Угода про Конституцію ЄС. Однак вона не набула чинності, оскільки не всі країни – учасниці її ратифікували. Угода про Конституцію мала надати ЄС єдину структуру, перетворити його на суб’єкт права, таким чином замінити собою всі чинні договори. При цьому вона мала продовжити реформування інституцій ЄС, розпочаті згідно Ніццького договору. Угода поділяється на чотири частини: − Основні принципи, − Органи і установи, − Процеси ухвалення рішень, − Політика Євросоюзу. У зв’язку з проблемами, що виникли в окремих країнах під час ратифікації Угоди, ця так звана Європейська Конституція була замінена Лісабонським договором про реформування ЄС.
Лісабонський договір
Договір реформування або Лісабонська угода — нова базова угода щодо принципів функціонування Європейського Союзу була підписана 13 грудня 2007 р. Договір набрав чинності 1 грудня 2009 р.
Із набуттям чинності договору, розпочався новий період у розвитку Європейського Союзу. Положення Лісабонського договору передбачають ряд суттєвих змін, спрямованих як на посилення інституцій ЄС, так і внутрішньої інтеграції загалом. Поряд із набуттям Євросоюзом міжнародної правосуб’єктності, основні зміни відбулися в інституційній сфері, а також у механізмах внутрішнього ухвалення рішень. Запроваджено нові керівні посади – Президент Європейської Ради та Високий представник з питань закордонних справ і безпекової політики, а також утворено новий орган – Європейська служба зовнішньої діяльності (дипломатичного відомства ЄС, яке практично буде відігравати роль „міністерства закордонних справ”). Лісабонський Договір складається з двох частин:
− Договір про Європейський Союз( визначає загальні положення, що стосуються Європейського Союзу. У ньому також викладені загальні положення із зовнішніх зв’язків ЄС)
− Договір про функціонування Європейського Союзу.( встановлює конкретні цілі політики ЄС, співпрацю з третіми країнами та гуманітарну допомогу)
Лісабонським договором було зроблено такі нововведення:
- ключові зміни внутрішньої політики;
- ключові зміни зовнішньої політики;
- інституційні та правові зміни.
Щодо перетворень у внутрішній політиці ЄС, то Лісабонський договір вніс певні зміни в ряді областей, включаючи: розширення політики, регіональні справи, конкуренцію, навколишнє середовище, освіту і культуру (хоча є істотні зміни політики у галузі спорту), транспорт, промислову політику, оподаткування, охорону здоров’я (хоча є більший акцент на координації та співробітництві) та споживчу політику.
Мета Європейської служби зовнішньої дії полягає в наданні допомоги Високому представникові здійснювати політику, передбачену його мандатом, у розвиткові та координуванні зовнішньої політики ЄС, у послідовному та ефективному поширенні європейських цінностей та інтересів в усьому світі.
Від 1 грудня 2009 року поняття «Європейська Спільнота» («Європейське Співтовариство») зливається з поняттям «Європейський Союз».
Також цей договір містить статтю про можливість вільного виходження держави-члена ЄС з Європейського Союзу. Це є новацією і чітким сигналом, що членство у Європейському Союзі є цілком добровільним.
Серед багатьох мов та діалектів, ЄС має 24 офіційні і робочі мови: болгарська, хорватська, чеська, датська, голландська, англійська, естонська, фінська, французька, німецька, грецька, угорська, італійська, ірландська, латиська, литовська, мальтійська, польська, португальська, румунська, словацька, словенська, іспанська та шведська. Подальше розширення. Вимоги до країн-кандидатів.
Щоб приєднатися до Європейського Союзу, держава повинна виконати економічні і політичні умови, які називаються Копенгагенським критеріям (після саміту в Копенгагені в червні 1993 р.) та вимагають стабільного демократичного уряду, який поважає верховенство закону.
Критерії вимагають, щоб держава-кандидат була правовою, де б дотримувалися демократичні принципи свободи і поваги прав людини (ст. 6, ст. 49 Договору про Європейський Союз). В країні має бути конкурентноздатна ринкова економіка, і повинні визнаватись загальні правила і стандарти ЄС, включаючи прихильність цілям Політичного, Економічного і Валютного союзу. «Членство вимагає, щоб держави-кандидати добилися стабільності інститутів, що гарантують демократію, верховенство закону, права людини, повагу і захист меншин, наявність функціонуючої ринкової економіки, а також здатність справлятися з конкурентним тиском ринкової економіки в рамках Союзу»
З країнами, які мають Європейські Угоди та претендують на членство у ЄС, відбувається так звана процедура скрінінга законодавства, коли весь об’єм законодавства держав-кандидатів, який відноситься до компетенції ЄС, послідовно перевіряється на відповідність законодавству ЄС, на що виділяється відповідна експертна та фінансова підтримка. Таким чином за п’ять – сім років законодавство держави-кандидата повність приводиться у відповідність до законодавства ЄС, що зробило можливим їх інтеграцію у внутрішній ринок, та, насамкінець, вступ до ЄС99 . Окрім виконання вище зазначених вимог, для набуття членства в Європейському Союзі держава-претендент повинна пройти наступну процедуру вступу:
- подання до Ради Європейського Союзу заяви про членство (держава-кандидат подає до Ради ЄС заявку про членство, відтак починається процедура її розгляду);
- звернення Ради до Комісії з проханням підготувати Висновок- думку (avis) щодо заяви про членство;
- вручення Комісією Раді висновку (після розгляду Комісія готує документ про ступінь готовності країни-кандидата до вступу до ЄС і передає його до Ради); Важливо зазначити, що думка Комісії не має зобов’язального характеру для Ради. Саме Раді належить рішення і, якщо Комісія висловить негативну думку щодо вступу країни-кандидата, Рада все ж може прийняти рішення про початок переговорів. (Така ситуація мала місце з Грецією).
- рішення Ради щодо початку переговорів про вступ (після розгляду цього документу Рада приймає рішення, яке повинно бути одноголосним, про початок переговорів із кандидатом);
- початок переговорів між державами-членами та державою- заявником;
- одноголосне ухвалення Радою (за пропозицією Комісії) спільної позиції на переговорах з державою-претендентом на вступ;
- укладання окремої угоди між ЄС і державою, що вступає, стосовно проекту Договору про вступ;
- подання Договору про вступ до Ради і до Європарламенту;
- підготовка Комісією Висновку щодо Договору про вступ;
- надання згоди (абсолютною більшістю) Європарламентом;
- одноголосне схвалення Договору Радою ЄС;
- укладення Договору між Європейським Союзом і країною, що вступає;
- ратифікація Договору сторонами;
- набуття Договором чинності з визначеної сторонами дати.
Відносини між Україною та Європейським Союзом були започатковані в грудні 1991 року, коли Міністр закордонних справ Нідерландів, як головуючої в ЄС, у своєму листі від імені Євросоюзу офіційно визнав незалежність України.
Європейський вибір відкриває нові перспективи для співробітництва України з розвиненими країнами континенту, економічного розвитку, соціального й інтелектуального прогресу. Для України європейська інтеграція – це шлях модернізації економіки, залучення іноземних інвестицій і новітніх технологій, підвищення конкурентоспроможності вітчизняного товаровиробника, можливість виходу на єдиний внутрішній ринок ЄС. У політичному аспекті європейська інтеграція детермінує модернізацію правового поля української держави, демократизацію її політичної та інституціональної системи. Співробітництво з ЄС сприятиме наближенню соціальних умов України до високих європейських стандартів, підвищенню рівня життя й добробуту населення. Членство в ЄС гарантує зміцнення національної безпеки України, захист її від агресії і територіальних претензій.
Правовою основою відносин між Україною та ЄС є Угода про партнерство та співробітництво (УПС) від 16 червня 1994 р. (набула чинності 1 березня 1998 р.), яка започаткувала співробітництво з широкого кола політичних, торговельно-економічних та гуманітарних питань. Крім того, укладено низку галузевих угод та документів міжнародно-правового характеру, згідно з якими здійснюється співробітництво між Україною та ЄС. Україна співпрацює з ЄС в рамках проекту “Східне партнерство”, одним із завдань котрого є підготовка до вступу України до Європейського Союзу.
Про поступову активізацію відносин між Україною і ЄС свідчило відкриття у жовтні 1993 р . у Києві представництва Комісії Європейських Співтовариств і у Брюсселі представництва України при Європейських Співтовариствах(1995р.), а також початок двосторонніх переговорів із деяких напрямів галузевої кооперації і торговельних відносин (1994).
З 1993 – заснування Міжвідомчого комітету в справах Європейських Співтовариств як державного органу узгодження і координації політики України щодо Європейських Співтовариств, підзвітного Кабінету Міністрів України.
3 березня – 1995р. – почав діяти Спільний комітет, утворений сторонами і призначений для моніторингу економічного і торговельного співробітництва.
10 грудня 1999р. – прийняття на Європейській Раді в Гельсінкі спільної стратегії ЄС щодо України.
У другій половині 90-х років відбулися події, які стали етапними у процесі зближення України з ЄС. Серед них:
- Ратифікація і початок імплементації УПС;
- Набуття Україною членства у Раді Європи й ОБСЄ;
- Членство в програмі «Партнерство заради миру»;
- Підписання в Мадриді в липні 1997 р. Хартії про особливе партнерство України з Нато;
- Ратифікація Україною Європейської конвенції з прав людини;
- Початок переговорів щодо вступу України у СОТ;
- Україна послала миротворців на Балкани;
- Виступила гарантом миру в Молдові;
- Під час саміту ЄС у Флоренції (1996р.) Україна була визнана країною з перехідною економікою;
- 5 вересня 1997 р. відбувся перший саміт «Україна-ЄС», під час якого знову було підтверджено значення двосторонніх відносин, а також відбувся обмін думками щодо наявних проблем і шляхів співробітництва у майбутньому;
- 1998 р. створено Українську частину Ради з питань співробітництва між Україною і ЄС, яку очолив прем’єр-міністр України
Хроніка відносин між Україною і ЄС
- 1991— Декларація ЄС щодо України.
- 1992— Перша зустріч Україна-ЄС на найвищому рівні.
- 1993— Підписана угода між Європейськими співтовариствами та Україною про торгівлю текстильними виробами, відкриття представництва Комісії Європейських Співтовариств в Україні.
- 1994 — Верховна Рада Україниратифікувала Угоду про партнерство і співробітництво між Україною та ЄС.
- 1995— Перше засідання Спільного комітету Україна-ЄС, створення представництва України при Європейських Співтовариствах.
- 1996— Європейський Союз визнав за Україною статус країни з перехідною економікою. Радою Міністрів ЄС прийняла план дій щодо України.
- 1997— Перший Саміт Україна-ЄС (Київ), підписано угоду між Європейським Співтовариством по вугіллю та сталі та урядом України про торгівлю сталеливарними виробами.
- 1998— набуття чинності угоди про партнерство і співробітництво між Україною та ЄС, Україна офіційно заявила про прагнення набути статусу асоційованого членства в ЄС, прийнято постанову Кабінету Міністрів України № 852 про запровадження механізму адаптації законодавства України до ЄС. Другий саміт Україна—ЄС (Відень).
- 1999— Третій саміт Україна — ЄС (Київ), ЄС підтвердив намір сприяти вступу України до СОТ, початок роботи щодо запровадження зони вільної торгівлі між Україною та ЄС.
- 2001— Четвертий саміт Україна — ЄС (Ялта).
- 2002— П’ятий саміт Україна—ЄС (Копенгаген).
- У квітні 2004-го року на саміті Україна-ЄС євро-очікування України були підірвані у зв’язку з неотриманням статусу країни з ринковою економікою від ради міністрів ЄС. Однак це сталося до Помаранчевої революції.
- 2005— Рада Європейського Союзу надала Україні статус країни із ринковою економікою, черговий саміт.
- 2006— саміт ЄС-Україна, Хельсінкі.
- 2007— саміт ЄС-Україна, Київ.
- 5 березня 2007— розпочато переговори про укладення нової посиленої угоди на заміну Угоди про партнерство та співробітництво.
- 2008— Набуття чинності угодами про спрощення візового режиму та реадмісію між Україною та ЄС, саміт ЄС-Україна (Евіан).
- Вересень 2008— під час паризького Саміту Україна-ЄС досягнуто компромісне рішення щодо назви нової посиленої угоди як Угоди про асоціацію.
- 7 травня 2009— Україна стала учасницею ініціативи ЄС «Східне партнерство»
- 16 червня 2009— під час засідання Ради з питань співробітництва Україна — ЄС політично схвалено «Порядок денний асоціації Україна — ЄС».
- 25 лютого 2010 — Європарламент схвалив резолюцію про ситуацію в Україні в якій, зокрема, визнається право України на приєднання до ЄС. Також Єврокомісії надається мандат задля роботи над «дорожньою картою» безвізових подорожей між Україною та країнами ЄС.
- 2011— саміт ЄС-Україна, Київ.
- 2013— саміт ЄС-Україна, Брюссель. На саміті було ухвалено спільну заяву, в якій зазначено, що Україна «рішуче налаштована виконувати» передумови ЄС для того, щоб сторони змогли підписати Угоду про асоціацію та зону вільної торгівлі.
- 21 листопада 2013 Кабінет міністрів України вирішив призупинити процес підготовки до підписання УА з Євросоюзом, внаслідок цього по всій території країні виникли масові демонстрації, проти призупинення процесу євроінтеграції. 24 листопада у Києві відбулась масова акція протесту, в якій взяли участь понад мільйон людей.
- 21 березня 2014 року у Брюсселі було підписано політичну частину Угоди про асоціацію з ЄС за участі українського прем’єр-міністра Арсенія Яценюка.
- 27 червня 2014 року — Президент України Петро Порошенко підписав другу (економічну) частину Угоди про асоціацію з ЄС.
- 16 вересня 2014 року Європейський парламент ратифікував Угоду про асоціацію між Україною і Європейським Союзом синхронно з Верховною Радою України (у вигляді телемосту технологією Skype).
- З 1 листопада 2014 р. вступило в силу тимчасове застосування Угоди про Асоціацію.
- 23 лютого 2017 Верховна Рада ратифікувала Угоду між Урядом України і Європейським Союзом про участь України у програмі COSME.
- 21 лютого 2019 року в Конституції України прописано вступ України в Європейський Союз, що робить неможливим зміну зовнішньої політики України;
- 12 жовтня 2021 року відбувся 23-й саміт Україна — Європейський Союз, де було підписано угоду між Україною та Європейським Союзом і його державами-членами про Спільний авіаційний простір;
- 28 лютого 2022 року Президент Зеленський підписав заявку на членство України в Європейському Союзі ;
- 1 березня 2022 року Європейський парламент переважною більшістю голосівзатвердив резолюцію, яка рекомендує державам-членам ЄС працювати над наданням Україні статусу кандидата на вступ;
- 8 квітня 2022 року президентка Єврокомісії Урсула фон дер Ляйєн передала Зеленському анкету-опитувальник, заповнення якої є обов’язковою умовою вступу України до ЄС.
- 18 квітня 2022 Президент України Володимир Зеленський передав главі представництва Європейського Союзу в Україні Мааті Маасікасу першу частину анкети-опитувальника для отримання статусу кандидата на членство в ЄС;
- 9 травня 2022 року Україна заповнила і передала другу частину опитувальника для отримання статусу кандидата на членство в Європейському Союзі.
Співробітництво України та ЄС в окремих секторах:
1. Безпека та оборона
Рамки співробітництва між ЄС та Україною у реалізації Європейської політики безпеки та оборони визначають угоди:
- «Про визначення загальної схеми участі України в операціях ЄС з врегулювання криз»
- «Про процедури безпеки, які стосуються обміну інформацією з обмеженим доступом» (підписані 13 червня 2005 р.).
Україна приєднується до заяв та позицій ЄС з регіональних та міжнародних проблем (станом липень 2009 р. Україна приєдналася до 90% заяв). Порушується питання залучення України на етапі їх підготовки.
Схвалено Робочий план співробітництва між Збройними Силами України та Генеральним секретаріатом Ради ЄС у сфері Європейської політики безпеки та оборони на 2009 рік.
16 жовтня 2008 започатковані перші неформальні зустрічі Міноборони України з Європейським оборонним агентством.
Україна бере участь у поліцейській місії ЄС у Боснії та Герцеговині (п’ять представників від МВС).
Опрацьовується питання участі України у військово-морській операції ЄС «Atalanta», яка розпочата у грудні 2008 р. в рамках Європейської політики безпеки та оборони для боротьби з актами піратства біля узбережжя Сомалі.
2. Торговельно-економічне співробітництво
Обсяг торгівлі товарами та послугами між Україною та ЄС за перший квартал 2009 року, під час всесвітньої економічної кризи, зменшився в порівнянні з аналогічним періодом 2008 на 55,2% та склав 6,32 млрд дол. США, у тому числі:
- експорт — на 59,5% і склав 2,75 млрд дол. США
- імпорт — на 52,3% і склав 3,57 млрд дол. США
- від’ємне для України сальдо — 820 млн дол. США.
Основними статтями українського експорту до ЄС були: чорні метали та вироби з них, енергетичні матеріали, нафта та продукти її перегонки, руди, зернові культури, одяг текстильний, жири та олії тваринного або рослинного походження, деревина і вироби з деревини, електричні машини і устаткування.
Основними статтями імпорту в Україну з ЄС були: котли, машини, апарати і механічні пристрої, наземні транспортні засоби, крім залізничних, електричні машини і устаткування, фармацевтична продукція, полімерні матеріали, пластмаси, енергетичні матеріали, нафта та продукти її перегонки, папір та картон.
3. Юстиція і внутрішні справи
Співробітництво між Україною та ЄС у сфері юстиції, свободи та безпеки здійснюється в рамках Плану дій Україна — ЄС у сфері юстиції, свободи та безпеки (План дій ЮСБ, затверджений у червні 2007 р.) та Плану-графіку його імплементації (затверджений у квітні 2008 р.).
Під час Спільного засідання Підкомітету № 6 Україна — ЄС «Юстиція, свобода та безпека» (12-13 травня 2009) проведено чергову спільну оцінку стану виконання Плану-графіку.
Питання співпраці у сфері ЮВС обговорювалося під час засідання міністрів юстиції та внутрішніх справ у форматі Україна-Трійка ЄС (3 червня 2009).
4. Енергетика
Співробітництво України з ЄС у сфері енергетики здійснюється відповідно до Меморандуму про взаєморозуміння щодо співробітництва в енергетичній галузі, підписаного 1 грудня 2005. Меморандум охоплює такі сфери:
- Ядерна безпека.
- Інтеграція ринків електроенергії та газу.
- Підвищення безпеки енергопостачання та транзиту вуглеводнів.
- Структурна реформа, підвищення стандартів із техніки безпеки та охорони довкілля у вугільній галузі.
- Енергоефективність.
З метою оцінки стану виконання Меморандуму сторонами щороку схвалюється відповідний звіт. Третій спільний звіт щодо імплементації Меморандуму було схвалено на Саміті Україна — ЄС у вересні 2008 р.
5. Охорона довкілля
Співробітництво України і Європейського Союзу у сфері охорони навколишнього природного середовища є важливим чинником у двосторонніх відносинах України і ЄС і здійснюється за кількома актуальними для обох сторін напрямками:
- Створення Регіонального екологічного центру України
- Отримання бюджетної підтримки в сектор охорони довкілля
- Співробітництво з Європейською агенцією довкілля
- Зміна клімату
6. Транспорт
Пріоритетними напрямками співробітництва України та ЄС у галузі транспорту є:
- розвиток транспортної інфраструктури України та її інтеграції до загальноєвропейської транспортної системи;
- підвищення рівня безпеки на транспорті та адаптація відповідного національного законодавства із залученням проекту ЄК TWINNING;
- модернізація та оновлення основних фондів і рухомого складу транспорту;
- створення Спільного авіаційного простору між Україною та ЄС.
1.Українська мережа європейських клубів
https://eu.prostir.ua/in/39901.html
2.Українська асоціація Європейських студій
https://eu.prostir.ua/in/39897.html
3.Громадська ініціатива «Європа без бар’єрів»:
4.Громадська експертна рада при Українській частині Комітету з питань співробітництва між Україною та ЄС
https://eu.prostir.ua/themes/rada.html
5.Українська національна Платформа Форуму Громадського Суспільства Східного Партнерства
6.Мережа представників Програми “Молодь в дії”
7.Громадянська мережа «Опора»
8.Всеукраїнська екологічна громадська організація «МАМА-86»
- Європейський Союз (European Union)
https://europa.eu/european-union/index_en
- Рада Європейського Союзу (The Council of the European Union)
http://www.consilium.europa.eu/en/home/
- Європейський парламент (The European Parliament)
http://www.europarl.europa.eu/portal/en
- Рада Європи (The European Council)
http://www.consilium.europa.eu/
- Європейська комісія (The European Commision)
https://ec.europa.eu/commission/index_en
- Європейська служба зовнішньополітичної діяльності
- Суд Європейського Союзу (The Court of Justice of the European Union)
https://curia.europa.eu/jcms/jcms/j_6
- Європейський центральний банк (The European Central Bank)
http://www.ecb.europa.eu/ecb/html/index.en.html
- Суд аудиторів (The European Court of Auditors)
http://www.eca.europa.eu/en/Pages/ecadefault.aspx
- Європейський комітет з економічних і соціальних питань (The European Economic and Social Committee)
http://www.eesc.europa.eu/en/?i=portal.en.home
- Комітет регіонів(The Committee of the Regions)
http://cor.europa.eu/en/Pages/home.aspx
- Європейський Інвестиційний Банк (The European Investment Bank )
http://www.eib.europa.eu/?Iand=en
- Європейський омбудсмен (The European Ombudsman)
http://www.ombudsman.europa.eu/home/en/default.htm
- Офіс офіційних публікацій (The Publications Office of the European Union)
http://publications.europa.eu/en/home
- Представництво Європейського Союзу в Україні (Delegation of the European Union to Ukraine)
АКТ – країни Африки, басейну Карибського моря і Тихоокеанського регіону;
Бенілюкс – Економічний союз Бельгії, Нідерландів і Люксембургу;
ВВП – валовий внутрішній продукт;
ВКС – валютні компенсаційні суми;
ВНП – валовий національний продукт;
ГАТТ – Генеральна угода про тарифи і торгівлю;
ДКЄ – Договір про запровадження Конституції для Європи;
ЕВС – Економічний і валютний союз;
ЕКЮ – Європейська валютна одиниця;
ЄАВТ – Європейська асоціація вільної торгівлі;
ЄБРР – Європейський банк реконструкції та розвитку;
ЄВІ – Європейський валютний інститут;
Євратом – Європейське співтовариство з атомної енергії;
Європол – Європейське поліцейське відомство;
ЄВС – європейська валютна система;
ЄЕЗ – Європейська економічна зона;
ЄЕП – Європейський економічний простір;
ЄЕС – Європейське Економічне Співтовариство;
ЄЄА – Єдиний європейський акт;
ЄІБ – Європейський інвестиційний банк;
ЄІФ – Європейський інвестиційний фонд;
ЄК – Європейська Комісія;
ЄОВС – Європейське об’єднання вугілля і сталі;
ЄОЕС – Європейська організація економічного співробітництва;
ЄОС – Європейське оборонне співтовариство;
ЄП – Європейський Парламент;
ЄПС – Європейське політичне співробітництво;
ЄС – Європейський Союз;
ЄСРГФ – Європейський сільськогосподарський регулятивний та гарантійний фонд;
ЄСФ – Європейський соціальний фонд;
ЄСЦБ – Європейська система центральних банків;
ЄСШР – Європейські сили швидкого реагування;
ЄФВС – Європейський фонд валютного співробітництва;
ЄФР – Європейський фонд розвитку;
ЄФРР – Європейський фонд регіонального розвитку;
ЄЦБ – Європейський центральний банк;
ЗВТ – зона вільної торгівлі;
ЗЄС – Західноєвропейський союз;
КОРЕПЕР – Комітет постійних представників;
КРП – Комітет з регіональної політики;
МВФ – Міжнародний валютний фонд;
МЕА – Міжнародне енергетичне агентство;
МУК – Міжурядова конференція;
НАТО – Організація Північноатлантичного договору;
НБСЄ – Нарада з безпеки й співробітництва в Європі;
НДДКР – науково-дослідні й дослідно-конструкторські розробки;
ННД – нові незалежні держави;
ОБСЄ – Організація безпеки і співробітництва в Європі;
ОЕСР – Організація економічного співробітництва й розвитку;
ООН – Організація Об’єднаних Націй;
ОПЕК – Організація країн-експортерів нафти;
ПДВ – податок на додану вартість;
РДБМ – Рада держав Балтійського моря;
РЕВ – Рада економічної взаємодопомоги;
РЄ – Рада Європи;
СЄПБО – Спільна європейська політика безпеки й оборони;
СЗБП – Спільна зовнішня політика і політика безпеки;
СЗТ – Спільний зовнішній тариф;
СМТ – Спільний митний тариф;
СНД – Співдружність Незалежних Держав;
СОТ – Світова організація торгівлі;
СРП – Спільна рибальська політика;
ССВ – сучасні сільськогосподарські виробництва;
ССП – Спільна сільськогосподарська політика;
СТП – Спільна торговельна політика;
ТАСІS – Програма ЄС у цілях технічної допомоги країнам СНГ та Монголії;
ТЕМПУС – Програма транс’європейського співробітництва у галузі вищої освіти;
УПС – Угода про партнерство і співробітництво;
ФАРЕ – Програма сприяння структурній перебудові економіки Польщі і Угорщини;
ЦСЄ – країни Центральної і Східної Європи, центрально-Східна Європа.
- Урядовий портал
- Комітет з питань Європейської інтеграції Верховної Ради України
http://comeuroint.rada.gov.ua/
- Міністерство закордонних справ
- Міністерство охорони здоров’я України
http://www.moz.gov.ua/ua/portal/
- Міністерство культури України
http://195.78.68.75/mcu/control/uk/publish/officialcategory?cat_id=223927
- Міністерство інфраструктури України
- Вінницька обласна державна адміністрація
- Кіровоградська обласна державна адміністрація
http://kr-admin.gov.ua/start.php
- Аррата: український національний портал
http://www.aratta-ukraine.com/
- Громадська ініціатива «Європа без бар’єрів»
- Інформаційна кампанія «Сильніші разом»
http://ucep.org.ua/service-view/informatsijna-kampaniya-sylnishi-razom
- Європейська Україна
- Євроінтеграція: Портал «Громадський простір»
https://www.prostir.ua/news_topics/evrointehratsiya/
- Європейський вибір України
- Європейська та євроатлантична інтеграція / Фонд Демократичні ініціативи імені Ілька Кучеріва
http://dif.org.ua/ua/topics/euro_integration/page/80.htm
- Європейська правда: Міжнародна безпека та інтеграція України
https://www.eurointegration.com.ua/
- Канал «Euronews»
https://www.youtube.com/user/euronewsukr
- Медіапортал
http://espreso.tv/tag/yevrointegraciya
- Офіс зв’язку українських аналітичних центрів у Брюсселі «Сусіди поруч»
- Портал «Європейський вибір»
http://eu.4ukr.wix.com/europeanchoice
- Євроінтеграція: Портал новин
Асоціація ЄС – Україна: що це дасть Вам
Як працює Європейський Союз. Довідник інституцій ЄС
Європейська інтеграція на початку нового тисячоліття. довідник
Європейський Союз. Довідкове видання для викладачів
Європейський Союз. Довідкове видання для студентів
Європейський Союз. Довідкове видання для школярів
ЄС – Україна: поглиблена та всеохоплююча зона вільної торгівлі
https://www.ukrinform.ua/tag-evrosouz
https://www.rbc.ua/ukr/tag/evrosoyuz-4a001f5588572
9 травня Україна відзначає День Європи разом з ЄС.
Відповідний документ №266/2023 було оприлюднено 8 травня 2023 року на сайті Президента України.
“Усвідомлюючи європейську ідентичність Українського народу, з метою зміцнення єдності народів Європи, забезпечення миру, безпеки й стабільності на європейському континенті, засвідчуючи відданість ідеалам та цінностям демократії, підтримуючи ініціативи молодіжних та інших громадських об’єднань, постановляю установити в Україні День Європи, який відзначати щороку 9 травня спільно з державами Європейського Союзу”, – йдеться в указі.
Цим документом також передбачено втрату чинності попереднього Указу Президента від 19 квітня 2003 року № 339/2003 «Про День Європи», який відзначали в Україні у третю суботу травня.
Європейський союз єдиний у своїй непохитній підтримці незалежності, територіальної цілісності й суверенітету України в умовах повномасштабного вторгнення росії та нещадної війни. ЄС постійно посилює свою політичну, гуманітарну, фінансову та військову підтримку Україні та запроваджує масові санкції проти кремля, щоб паралізувати його військову машину.
Підписання у 2014 році Угоди про асоціацію, включаючи поглиблену та всеосяжну зону вільної торгівлі, відкрило нову сторінку у відносинах між Європейським Союзом та Україною. Реалізація Угоди означає тіснішу співпрацю у сфері політики та безпеки, поступову економічну інтеграцію України до єдиного ринку ЄС. Угода також пропонує дорожню карту реформ в Україні, зокрема запровадження європейських стандартів і прогресивного досвіду, зближення громадян України та ЄС, створення умов для конкуренції українських компаній на європейському та світовому ринках. З-поміж пріоритетів Угоди про асоціацію – боротьба з корупцією, реформа судової системи, конституційна реформа та реформа виборчого законодавства, покращення ділового та інвестиційного клімату. Щоб допомогти Україні в цьому, Європейський Союз та європейські фінансові інституції з 2014 року залучили понад 17 мільярдів євро грантів і позик для стабілізації економіки України, підтримки комплексних реформ і покращення життя громадян.
23 червня 2022 року Європейська Рада визнала європейську перспективу України та ухвалила рішення про надання Україні статусу країни-кандидата.
Свій важливий внесок у євроінтеграційні процеси в Україні, у т.ч. в популяризацію європейських цінностей, роблять і бібліотекарі. З 2015 року в Україні за підтримки ВГО Українська бібліотечна асоціація діє Мережа Пунктів європейської інформації.